НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ СПОРТИВНИХ КЛУБІВ УКРАЇНИ

Анотація

У статті проведено аналіз нормативно-правового регулювання розвитку клубної системи в Україні. Проблему розвитку спорту як соціально-економічного явища та сектору національної економіки на сучасному етапі ґрунтовно схарактеризовано у Стратегії розвитку фізичної культури і спорту до 2028 року, зокрема: нестабільний і незадовільний рівень фінансування з державного та місцевого бюджетів, відсутність фіскальних стимулів, глобальних спонсорів, механізму прямого державного фінансування спортивних ініціатив і спортсменів, що негативно позначається на розвитку спортивного середовища; необхідність узгодження з міжнародними стандартами спортивної інфраструктури; втрата позицій України у світовому спортивному русі; відсутність системності державної політики розвитку спорту; відсутність застосування технологій брендінгу системи спорту; відсутність якісних змін у спортивній індустрії; незадовільний вплив партнерської взаємодії всіх суб’єктів спорту [5, с. 3–7]. Поштовхом для розвитку індустрії спорту є беззаперечна ефективність масового спорту та регулярної оздоровчо-рекреаційної рухової активності, як інструмент, що здатний подовжити тривалість якісного життя населення, знизити витрати на медицину, підвищити ефективність праці. Розвиток системи спортивних клубів України дозволить оптимізувати організацію фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи серед населення, що закріплено в нормативно-правових і програмних документах сфери фізичної культури і спорту. Матеріали та методи: аналіз науково-методичної літератури та документальних джерел; аналіз, синтез і узагальнення; порівняння, зіставлення й аналогія; індукція, дедукція; системний підхід і структурно-функціональний аналіз. Результати. Авторами представлено аналіз основних положень Закону України «Про фізичну культуру і спорт» (1994 рік, зі змінами 2022 року), Державної програми розвитку фізичної культури і спорту України (1994 рік), Цільової комплексної програми «Фізичне виховання – здоров’я нації» (1998 рік), Національної доктрини розвитку фізичної культури і спорту (2004 рік), Державної цільової соціальної програми розвитку фізичної культури і спорту на період до 2024 року (2017 рік, зі змінами 2022 року). Аналіз ключових завдань державної політики щодо розвитку системи спортивних клубів дозволив охарактеризувати його регуляторний механізм і відстежити результати реалізації. Висновки. Клубна форма організації спортивної роботи є характерною для більшості країн світу. Спортивні клуби в Україні є найвищою, найбільш ефективною первинною організаційною ланкою фізкультурно-спортивного руху. Низкою дослідників приділено увагу науковому обґрунтуванню різних аспектів діяльності спортивних клубів. Проте комплексних досліджень щодо оптимізації діяльності спортивних клубів і управління такими проводилося мало. Україна, маючи на сучасному етапі характерні особливості соціально-економічного, політичного, культурного, правового розвитку, потребує актуального вивчення й обґрунтування національної системи спортивних клубів. Виявлена суперечність між наявністю та зростанням суспільного значення спортивних клубів і відсутністю науково-методичного обґрунтування їх подальшого розвитку свідчить про актуальність обраного вектора дослідження.