ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ПОЛІТИЧНИХ СТРАТЕГІЙ У ПРОЦЕСІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СФЕРОЮ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

Анотація

У статті здійснено спробу дослідження політичних стратегій у сфері державного управління фізичною культурою та спортом, оскільки їх упровадження та реалізація створить можливості врахування індивідуальних інтересів кожної людини під час формування політики розвитку фізичної культури і спорту на основі нових економічних перетворень і ринкових відносин, спираючись на демократичні та гуманістичні засади та європейські стандарти життя. Матеріали та методи. Під час виконання дослідження використані як загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, єдності історичного та логічного), так і окремі методологічні підходи міждисциплінарного змісту, а саме: системний, компаративний і структурно-функціональний аналіз. У статті знайшли відображення публікації, основані на сучасному дослідницькому матеріалі. Детальному аналізу підлягав зміст нормативно-правових документів, які розкривають сутність державного управління сферою фізичної культури та спорту. Результати. Визначено пріоритетні напрями розвитку сфери фізичної культури і спорту України з урахуванням системи ресурсного забезпечення сфери. Представлено класифікацію взаємозв’язків між державною політикою та стратегією державного управління сферою фізичної культури і спорту, що розкривається в необхідності налагодження діалогової взаємодії між державою та суспільством. Висновки. Політична стратегія державного управління сферою фізичної культури і спорту являє собою принципи, засоби та методи, за допомогою яких суб’єкти задовольнлять свої інтереси та розв’язують конкретні проблеми. Це процес стратегічного планування й управління на основі інтересів усіх соціальних груп населення. Оптимальна політична стратегія забезпечує баланс між економічною та соціальною складовими частинами сфери. Отже, структура політичної стратегії державного управління сферою фізичної культури і спорту включає такі складові частини: – економічну (методи та способи здійснення ресурсного забезпечення); – нормативну (принципи та методи організації сфери фізичної культури і спорту); – соціальну (участь окремих індивідів та їх об’єднань у процесі формування стратегії); – структурно-управлінську (методи та способи управління сферою фізичної культури та спорту); – комунікативну (процедури обміну інформацією між суб’єктами й об’єктами сфери фізичної культури та спорту). Саме оптимальний механізм взаємодії цих складових частин дозволяє забезпечити конструктивний діалог між суб’єктами й об’єктами сфери фізичної культури та спорту, оцінити якість фізкультурно-спортивних послуг споживачами, розширити можливості задоволення потреб усіх зацікавлених сторін у реформуванні сфери.