ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СИНХРОННОСТІ ВИКОНАННЯ ВПРАВ У ХОРЕОГРАФІЇ ТА ТЕХНІКО-ЕСТЕТИЧНИХ ВИДАХ СПОРТУ НА ЕТАПІ ПОЧАТКОВОЇ ТА ПОПЕРЕДНЬОЇ БАЗОВОЇ ПІДГОТОВКИ

Анотація

У статті розглянуто питання формування синхронності виконання хореографічних вправ у техніко-естетичних видах спорту та у танцювальних дисциплінах, що є показником виконавської майстерності, високо оцінюється суддями та глядачами. До виконання змагальних і хореографічних вправ існують певні вимоги, які пояснюють тривалий шлях підготовки до виступів. Зокрема, їх треба виконувати правильно технічно, своєчасно, ефективно, стабільно, виразно, естетично, а в колективних взаємодіях – ще й синхронно. Величезного значення має синхронність виконання елементів, вправ і комбінацій у колективних танцях і групових вправах техніко-естетичних видів спорту (художня і естетична гімнастика, черліденг, спортивна акробатика, формейшн у фігурному катанні та спортивних бальних танцях, артистичне плавання та ін.). Проблема полягає в тому, що показники синхронності виконання вправ повинні розвиватися і вдосконалюватися, починаючи вже з етапу початкової підготовки спортсменів і танцюристів, однак традиційна методика навчання не передбачає цього, а засоби і методи, що використовуються, переважно розроблені для дітей та молоді, які займаються спортом і хореографією на пізніших етапах. Це й послугувало темою для проведення дослідження, в основу якого було покладено розробка та експериментальна перевірка ефективності методичних і практичних рекомендацій для формування синхронності виконання вправ на етапі початкової та попередньої базової підготовки. Матеріали та методи. Для проведення дослідження були використані такі методи, як: теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної та спеціальної літератури, інформаційних ресурсів Інтернету, педагогічні спостереження; опитування; метод експертного оцінювання, педагогічний експеримент, методи математичної статистики. Результати. Проведене опитування фахівців з техніко-естетичних видів спорту і хореографії свідчить про те, що головним прийомом відпрацювання синхронності виконання вправи є багаторазове її повторення; при цьому 58,6% респондентів застосовують методику підготовки, прийняту для старших учнів; 33,4% – музичний супровід з чітким ритмом, користуються додатковим підрахунком; проте 8% не рекомендують формувати синхронність у цьому віці. Результати педагогічних спостережень повністю узгоджуються з результатами опитування. Для оцінювання синхронного виконання вправи була запрошена група експертів і розроблені тестові завдання. Участь в експерименті брали: команди з групових вправ художньої гімнастики і естетичної групової гімнастики і два танцювальних колективи – народного і сучасного танцю. В процесі розробки програми формування синхронності виконання вправ були визначені засоби та методичні прийоми, визначені показники, які формують поняття «синхронність», розроблені завдання для оцінювання її рівня, а також спроектований процес формування синхронності. Аналіз отриманих даних свідчить, що використання розробленої методики формування синхронності виконання вправ у художній та естетичній гімнастиці, а також у танцювальних колективах призвело до поліпшення виконання тестових завдань, які оцінювались експертами. Висновки. Аналіз літератури, опитування і педагогічні спостереження свідчать про значення синхронності для становлення виконавської майстерності у техніко-естетичних видах спорту і хореографії, що викликало потребу розроблення програми формування синхронності на початкових етапах підготовки для спортсменів. Були виділені показники, які впливають на формування синхронності, розроблені тестові завдання для їх визначення, а також розроблені засоби та методичні прийоми для програми формування синхронності на початкових етапах підготовки. Впровадження розробленої програми у навчально-тренувальний процес спортсменів і танцюристів дало змогу поліпшити синхронність виконання тестових завдань від 5,2% до 6,7%.