ПРОГРАМА РОЗВИТКУ ВИРАЗНОСТІ ТА АРТИСТИЗМУ У СПОРТСМЕНІВ 10–12 РОКІВ, ЯКІ ЗАЙМАЮТЬСЯ ТЕХНІКО-ЕСТЕТИЧНИМИ ВИДАМИ СПОРТУ

Анотація

У статті розглянуто питання важливості формування виразності та артистизму у виконанні змагальних вправ з використанням засобів хореографії у представників техніко- естетичних видів спорту (ТЕВС). У цих видах спорту хореографічна підготовка (ХП) давно стала невід’ємним складником процесу підготовки спортсменів – від новачка до майстрів високого класу. Головна мета ХП у спорті – це виховання культури рухів, а також артистичності та виразності, які оцінюються суддями нарівні з технічним складником. Артистизм і виразність – досить складні поняття, які визначають суб’єктивну думку суддів і глядачів і не підлягають точному вимірюванню. До виконання змагальних вправ є різні вимоги, зокрема, їх треба виконувати правильно технічно (відповідно до біомеханічних законів та правил змагань), своєчасно, ефективно, стабільно та ін. У ТЕВС до цього ще додаються вимоги естетичності, артистизму і виразності виконання технічних дій і комбінацій загалом. Оцінюючи виступи найсильніших спортсменів у ТЕВС, можна зазначити свободу, легкість, невимушеність, пластичність, ритмічність, оригінальність виконання, зв’язок рухів з музикою і творчий характер постановки композицій. Артистизм можна розглядати як можливість проявити свою індивідуальність: художню, творчу, особистісну. Причому саме слово «артистизм» асоціюється перш за все з акторською діяльністю, а його реальне втілення проявляється у стабільності виконання та спонтанній імпровізаційній виразності. Виразність – це багатогранне явище, яке може проявлятися у різних сферах діяльності людини: у мистецтві, спорті, професійній діяльності. Кожній сфері притаманні відповідні засоби виразності: фарби (їх колір, насиченість), звуки (висота, сила, тембр), рухи тіла (пози, жести, міміка) та ін. Спорт як специфічна галузь естетичної діяльності вимагає не тільки своєї особливої мови для прояву виразності та артистизму, але й власних критеріїв їх розвитку й оцінювання. Тому спортсмени і тренери, користуючись засобами розвитку виразності та артистизму, запозиченого у мистецтві, не повинні ототожнювати їх з проявами артистизму актора у театрі. Матеріали та методи. Для проведення дослідження були використані такі методи, як: теоретичний аналіз і узагальнення даних науково-методичної та спеціальної літератури, інформаційних ресурсів Інтернету, педагогічні спостереження; опитування; метод експертного оцінювання, педагогічний експеримент, методи математичної статистики. Результати. На основі опитування фахівців, які працюють у ТЕВС, педагогічних спостережень на навчально-тренувальних заняттях зі спортивної акробатики, спортивної аеробіки, черліденгу, спортивних бальних танців, акробатичного рок-н-ролу, естетичної групової гімнастики, а також власного досвіду роботи у цьому напрямі було розроблено програму та удосконалено засоби і методи ХП з урахуванням специфіки спортивної діяльності спортсменів 10–12 років у ТЕВС, які сприяють розвитку виразності та артистизму. В результаті аналізу виступів кваліфікованих спортсменів у ТЕВС було виділено складники виконавської майстерності, які умовно можна представити як: зміст композицій, а також характер і спосіб виконання рухів, елементів, комбінацій, змагальних композицій у вибраному виді спорту. Таким чином, виконавська майстерність є комплексною характеристикою і складається з багатьох компонентів, які слід враховувати під час її вдосконалення. У результаті експертного оцінювання прояву виразності та артистизму було з’ясовано, що спортсменам у 10–12 років важко створити емоційно-руховий образ у своїй змагальній вправі, водночас відповідність музичного супроводу підготовленості спортсменів була оцінена експертами досить високо. В процесі досліджень була розроблена програма розвитку виразності та артистизму з використанням різноманітних засобів хореографії (вправи класичного, народно-сценічного, спортивного бального і сучасного танцю, елементи вільної пластики, стрибки, повороти, рівноваги, вправи музично-ритмічного виховання, імпровізації, пантоміми та інших) для спортсменів 10–12 років, які займаються ТЕВС. Програма включала мету, завдання, а також засоби і методи, що давали змогу підвищити виконавську майстерність спортсменів і враховували особливості виду спортивної діяльності. Отримані дані свідчать, що у спортсменів експериментальної групи (ЕГ), які займалися за розробленою програмою розвитку виразності та артистизму з використанням засобів хореографії, відбулися достовірні зміни у виконавчій майстерності за всіма її компонентами. Водночас достовірність розрізнень у спортсменок контрольної групи (КГ) підтвердилася лише у компонентах «динамізм, експресія та наявність кульмінаційних моментів у композиції», а також «свобода, легкість, невимушеність, пластичність рухів, ритмічність виконання вправи». Висновки. Спорт як специфічна галузь естетичної діяльності потребує не тільки своєї особливої мови для прояву виразності, але й власних критеріїв її розвитку та оцінювання. Результати педагогічного спостереження, виконаного на навчально-тренувальних заняттях, а також опитування фахівців свідчать про відсутність одностайної думки тренерів і хореографів щодо методики розвитку виразності та артистизму в процесі ХП. Результати експертного оцінювання прояву компонентів виразності та артистизму свідчать, що найгірше всього спортсмени 10–12 років уміють створити емоційно-руховий образ у своїй змагальній вправі, проте найвищим балом експерти оцінили відповідність музичного супроводу їхній підготовленості. В процесі досліджень була розроблена програма розвитку виразності та артистизму з використанням різноманітних засобів хореографії для спортсменів 10–12 років, які займаються ТЕВС. Програма включала мету, завдання, а також засоби і методи, що давали змогу підвищити виконавську майстерність спортсменів. Експериментальна перевірка розробленої програми свідчить про достовірні позитивні зміни у виконавчій майстерності спортсменів ЕГ 10–12 років за всіма компонентами виразності.